У лютому 1950 року директором інституту був призначений М.Н.Колючий, який до цього працював інспектором шкіл обласного відділу народної освіти. Його заступником з навчально-методичної роботи працювала Ф.Н. Афашагова, теж колишній інспектор шкіл облвно. Протягом наступних повоєнних років інститут зміцнював свій кадровий потенціал за рахунок компетентних досвідчених педагогів.
У 1950 році в ІПКУ вже працювало 11 завідуючих навчально-методичними кабінетами та 2 методисти: у кабінетах української мови і літератури та іноземних мов. Колектив поповнився молодими, енергійними, ерудованими фахівцями, серед яких були В.Г. Кривошея, Б.І. Агафонов, Л.А. Терлецький, О.О. Сікорако, А.Я. Розенберг, Д.А. Євгененко, В.М. Смірнов та інші. Поповнення колективу новопризначеними методичними працівниками дало змогу охопити навчально-методичними заходами значно більше число освітян області, домогтись підвищення їх результативності роботи.
Якщо в попередні роки курсові і семінарські заходи мали епізодичний характер з охопленням 600-700 педагогічних працівників, то вже протягом 1950-1951 навчального року на місячних і півторамісячних курсах при ІПКУ підвищили кваліфікацію вже 1346 педпрацівників, понад 2000 освітян були охоплені п’ятиденними і триденними семінарами. Упродовж 1950-1959 років ІПКУ за розробленою Міністерством освіти програмою здійснював підвищення кваліфікації директорів і заступників директорів шкіл, завідуючих та інспекторів районних і міських відділів освіти, вчителів гуманітарного, природничо-математичного циклів, працівників дитячих будинків.
У березні 1950 року була проведена на Кіровоградщині перша обласна науково-практична конференція, в якій взяли участь понад 600 педагогів. Одним з найважливіших завдань інституту була організація методичної роботи в освітніх закладах області. У структурі методичної роботи в 60-ті роки діяли 243 кущові методичні об’єднання вчителів 1-4 класів, якими було охоплено 4788 осіб, шкільні і районні предметні комісії вчителів 5-10 класів (5347 осіб), районні(міські) методичні кабінети. Навчально-методичні кабінети обласного ІПКУ спрямовували їх діяльність, надсилаючи щороку орієнтовну тематику, надавали необхідну практичну допомогу, вивчали й аналізували результативність їх роботи. Різноманітну роботу з педагогічними кадрами проводили в 50-ті роки Кіровоградський міський, Бобринський, Новомиргородський, Новогеоргіївський, Чигиринський районні методичні кабінети.
З листопада 1960 року у складі облІУВ почав працювати кабінет дитячих будинків (завідуюча З.І.Луніна). Змістом роботи цього кабінету було визначено напрями:
- Утворення і методичне спрямування кущових методоб”єднань. Створено три міжрайонних МО при Олександрійському (Котлов), Новомиргородському (Цуцол), Добровеличківському (Черняхівський) дитячих будинках.
- Підвищення кваліфікації працівників дитячих будинків, яких на той час функціонувало в області 17.
- Кабінет вивчив і узагальнив досвід роботи Олександрійського, Новогеоргіївського дитячих будинків, на базі яких потім утворилися відповідні школи-інтернати.
З цього часу допоміжна школа оформилась у єдиний і самостійний заклад для розумово відсталих дітей у системі народної освіти, де навчання і виховання здійснюється з урахуванням соціально-економічного становища України. Навчальними планами більше часу відводилося професійно-трудовому навчанню, вивченню основ сільського господарств, введено елементи військової підготовки. Вперше науково-дослідна робота у спеціальній педагогіці тісно переплітається з методичною і спрямовується на підготовку спеціальних підручників, методик, оригінальних наочних посібників, виявлення і поширення передового педагогічного досвіду. На громадських засадах створено обласну психолого-медико-педагогічну комісію для виявлення проведення обстеження, установлення діагнозу дітей з відхиленнями у розумовому і фізичному розвитку. Ця комісія, в основному, комплектувала учнями допоміжні школи області. Помітне поліпшення роботи з вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду спостерігається в роботі облІУВ після 1952 року, коли приділено значну увагу питанням запровадження політехнічного навчання в загальноосвітніх школах. Зусилля інституту удосконалення вчителів спрямовуються на надання методичної і практичної допомоги в організації продуктивної суспільно-корисної праці учнів у різних галузях сільськогосподарського виробництва. Політехнічне навчання запроваджувалось в усіх загальноосвітніх школах і враховувало обов’язкове поєднання суспільно-корисної праці з вивченням і поглибленням знань учнів із загальноосвітніх предметів. З’явились і поширились в школах області найбільш результативні форми участі школярів у виробничих відносинах дорослих. Ланки по вирощуванню високих врожаїв сільськогосподарських культур: – шкільні учнівські бригади та літні комсомольсько-молодіжні табори.
Новооситнянська семирічна школа Олександрівського району дала своїй ланці назву «Ланки високих врожаїв». Учні Павлиської середньої школи, очолюваної Б.О. Сухомлинським, протягом літа кожного року перебували у шкільному піонерському таборі, де надавалась можливість відновити знання, відпочити та одночасно працювати над такими справами:
– вирощенням, овочевих культур, доглядом за плодовими деревами, роботою на сільськогосподарських машинах;
– доглядом за великою рогатою худобою;
– проведенням дослідницької та експериментальної роботи.
Підсумки організації суспільно корисної, продуктивної праці учнів кожного району виносились на обговорення учнівських загальних конференцій, які проводились на початку кожного навчального року.
Новою, найбільш досконалою формою організації суспільно корисної праці учнів стали учнівські виробничі бригади на базі місцевих колгоспів і радгоспів. У числі перших були організовані бригади Новопразької, Богданівської, Павлиської та інших середніх шкіл області. Найважливішими завданнями бригади вбачали подолання відриву від життя шляхом організації суспільно корисної праці учнів у місцевому року за закріпленій за школою ділянці землі. Великі можливості в організації політехнічного навчання відкривались перед школами-інтернатами, які в той час проходили своє становлення. На податок 1956 року Добровеличківська школа-інтернат мала підсобне господарство на 28 га землі, утримувала 10 коней, 30 голів великої рогатої худоби, 50 свиней, 10 овець, 100 штук курей, 50 качок, 20 вуликів бджіл, 8 га парку зі ставом, трактор, автомобіль. До послуг дітей – духовий оркестр, два баяни та інші народні інструменти. Вихованці Лебединського, Новогеоргіївського, Ясиноватського дитячих будинків та Новомиргородської школи-інтернату на честь 40 річчя ВЛКСМ вирощували тутового шовкопряда і здавали державі по 200 кг коконів, по 200 шт. птиці, 1420 голів молодняка, у своїх парниках вирощували розсаду капусти, баклажанів та інших овочів.
У І955 році школу-інтернат для глухих дітей переведено до м. Новомиргорода, яка наступного року розмістилась у приміщеннях бувшого дитячого будинку. Від нього одержане підсобне господарство та мистецькі матеріальні цінності. Утримувалось і виховувалось 178 глухих дітей у 17 класах. На кінець 50-х і початок 60-х років в області, як і в країні, зменшується кількість дитячих будинків і разом з тим на їх базі виростають багаточисельні школи-інтернати для дітей з багатодітних сімей і дітей сиріт. Саме у 1958-1960 роках на Кіровоградщині будуються і починають своє існування десять шкіл-інтернатів, серед них: Бобринецька, Новопразька, Маловисківська, Кіровоградська, Рівнянська, Червонокам’янська та ін. А тим часом в інституті удосконалення з’являється кабінет шкіл-інтернатів, дитячих будинків і спецшкіл. Цей кабінет здійснює організаційно-методичне спрямування і вихователями пришкільних інтернатів та груп продовженого дня. Ще до виходу постанови Ради Міністрів 15 лютого І960 року, в області уже з 1957-1658 навчального року почали функціонувати групи продовжного дня у Созонівській (Максютін С.Г.), Новгородківській № 2. (Козуль П.Ф.), Багданівській (Ткаченко І.Г.), Павлиській (Сухомлинський В.О.) та багатьох інших школах. З 1 вересня 1960 року на виконання постанови «Про організацію шкіл з продовженим днем» в області функціонувало 67 шкіл з продовженим днем, у яких виховувалось 11900 дітей. Пізніше Петрівська Знам’янського району (Вихрест І.Ф.), Хмелівська Маловисківського (Самойленко А.С.) стали школами повного дня. Відрадно те, що в організації шкіл і груп продовженого дня велику участь брали колгоспи, профспілкові організації, представники громадськості. Створення шкіл з продовженим днем на селі з допомогою колгоспів – нове явище, яке сприяло вдосконаленню роботи виробничих бригад, зміцнення навчально-матеріальної бази, обладнання кабінетів, придбання ігор, занять за інтересами і нахилами учнів. За порівняно короткий час інколи з продовженим днем у порівнянні з масовими отримали цілий ряд переваг. У них забезпечуються великі можливості для всебічного розвитку особистості, моральне трудове, фізичне і естетичне виховання дітей стає більш цілеспрямованим, систематичним і результативним. Обласний інститут удосконалення вчителів сприяв становленню і розвитку шкіл продовженого дня, широко популяризував кращий досвід. Досвід роботи педколективів, вчителів, вихователів широко висвітлювався у періодичній пресі, виданнях облІУВ.
Тільки за 1957 рік методистами на допомогу педагогічним колективам видано 10 брошур різної тематики. Поширенню вивченого і узагальненого досвіду сприяла організація бригадних виїздів методистів інституту разом з інспекторами облвно, де проводились семінари-практикуми, читались лекції про наукові досягнення і передовий педагогічний досвід. У 50-ті роки обласний інститут очолювали: М.Е. Колючий (з лютого І950 по серпень І952 року); М.М. Скалевий (з лютого 1953 по листопад 1955 року). З листопада 1955 по квітень 1961 року директором облІУВ працювала М.М. Орлова, яка, маючи великий досвід керівної роботи в школі, вміло спрямовувала колектив інституту на пошук і впровадження результативних форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Директор багато уваги приділяла видавничій діяльності. В другій половині 50-х років було видано ряд брошур, методичних листів, у яких розкривався кращий досвід шкіл області: Богданівської СШ Знам’янського ройону з творчого використання педагогічної спадщини А.С. Макаренка, Созонівської школи Кіровоградського району, Новгородківської початкової школи та інших. У 50-ті роки широко відомою в області стає Павлиська середня школа Онуфріївського району, очолювана В.О. Сухомлинським. Тут нагромаджено значний досвід роботи по забезпеченню міцних знань з основ наук, форматуванню широкого політехнічного кругозору учнів, організації трудового і виробничого навчання суспільно корисної праці. Обласний ІУВ вивчає і пропагує досвід роботи педколективу управлінської діяльності В.О. Сухомлинського, який у 1955 році успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – організатор навчально-виховної роботи»
У цей час в центральних газетах і журналах друкуються статті В.О.Сухомлинського: «Інтерес до учіння – важливий стимул навчальної діяльності учнів», «Вправляння – один з методів виховання свідомої дисципліни» /ж. «Советская педагогіка», І952, № 4, 5/, «Про деякі сторони виховання радянського патріотизму» /ж. «Семья и школа», 1955, № 6/, «Виховання колективізму у школярів» /1956р./, «Трудове виховання в сільській школі» /1957р./, «Педагогічиий колектив середньої школи» /1958р./, «Розумова праця і зв’язок школи з життям» /ж «Народное образование», 1959, № 12/, «Як ми виховали мужнє покоління» /1960р./ та інші.
«Керувати педагогічним колективом, – вважав В.О. Сухомлинський, – це означає бачити в кожному вчителеві дорогоцінне зерно, з якого розвивається паросток творчої індивідуальності». Кабінет педагогіки облІУВ з метою поширення досвіду В.О. Сухомлинського в І957 році видає книгу «Директор і вчитель» /редактор Л.А. Терлецький/, в якій розкрита система індивідуальної роботи керівника школи з малодосвідченим вчителем по забезпеченню його професійного становлення, створення власної творчої лабораторії. Досвід роботи педколективу представлено також в брошурі Л.А. Терлецького «З досвіду підготовки учнів до практичної діяльності в Павлиській середній школі» (1957 рік).
