Кiровоградський обласний iнститут удосконалення вчителiв веде вiдлiк своєї iсторiї з 1939 року, коли при вiддiлi освiти новоствореної Кiровоградської областi був вiдкритий пiдвiдомчий заклад, головним призначенням якого було пiдвищення квалiфiкацiї вчителiв, надання методичної допомоги освiтянам областi.
Згiдно з штатним розписом в ньому працювало 5 педагогiв, якi очолювали 5 навчально-методичних кабiнетiв: iсторiї, суспiльствознавства та географiї; української i росiйської мов та лiтератури; математики та фiзики; бiологiї i хiмiї; дитячих будинкiв i спецiальних шкiл.
Першим директором iнституту був призначений В. Ф. Цимбал, вчитель бiологiї за фахом, який вже мав досвiд органiзацiї навчально-методичної роботи, тривалий час працюючи завiдуючим, директором школи. Наприкiнцi 30-х- рокiв значна кiлькiсть шкiл областi, особливо сiльських, була недоукомплектована вчительськими кадрами, частина вчителiв не мали педагогiчної освiти. Дефiцит педагогiчних кадрiв зрiс ще бiльше, коли розпочалася радянсько-фiнська вiйна i до Червоної Армiї були призванi вчителi-чоловiки, яким ранiше надавалась вiдстрочка вiд служби. Слiд було вживати невiдкладних заходiв, щоб полiпшити ситуацiю. Восени 1933 року облвно й iПКВ вiдкрили на базi Кiровоградського учительського iнституту, Кiровоградського, Олександрiйського i Новомиргородського педучилищ 10 -ти мiсячнi курси з пiдготовки вчителiв української i росiйської мов, математики, iсторiї i суспiльствознавства. Слухачами курсiв зараховувались особи, що мали загальну середню освiту чи спецiальну непедагогiчну, а частково навiть тi, хто не встиг закiнчити повний курс середньої школи чи технiкуму. До викладання на курсах залучались фахiвцi вузу, педагогiчних училищ, методисти iнституту ПКУ, .зокрема М.М. Годованюк, Д.М. Волчанський, В.Ф. Цимбал, Ф.Г. Осетров, досвiдченi вчителi шкiл О.О. Кравченко, Т.П. Олейнiк, З.М. Козлiтiна та iншi.
З дозволу Мiнiстерства освiти роботу курсiв було завершено достроково для того, щоб забезпечити виконання навчальних програм хоча б у скороченому варiантi. Аналогiчнi курси пiдготовки вчителiв дiяли i в 1940-1941 навчальному роцi. Не маючи власної навчально-матерiальної бази, iнститут використовував для проведення занять класнi кiмнати мiських шкiл, аудиторiї Кiровоградського учительського iнституту.
У сiчнi 1941 року директором iнституту ГИСУ був призначений С.З. Сергiєнко, який до цього працював завiдуючим i методистом навчально-методичного кабiнету iсторiї, суспiльствознавства та географiї. Молодий, iнiцiативний працiвник з унiверситетською освiтою, багато уваги придiляв полiпшенню умов роботи, дбав про забезпечення лiтературою, спрямовував дiяльнiсть колективу на пiдвищення результативностi курсiв i семiнарiв.
Робота iнституту ПКУ ставала змiстовною, бiльш рiзноплановою, але була перервана вiйною. На початку серпня 1941 року фашистськi вiйська окупували Кiровоградщину. Окупацiя тривала майже два з половиною роки. За цей час було пограбовано i зруйновано промисловi пiдприємства, освiтнi, культурнi, медичнi заклади та установи, житло. 8 сiчня 1944 року вiйська Червоної Армiї вступили в Кiровоград, а в березнi завершили звiльнення вiд окупантiв територiї всiєї областi. Дiяльнiсть партiйних i радянських органiв, зусилля народу були спрямованi на вiдбудову зруйнованого народного господарства, вiдновлення дiяльностi установ i закладiв освiти, культури, медицини. Вiддiл народної освiти облвиконкому, яким завiдував П.Д. Єрьомiн, спiльно з органами влади вирiшували питання вiдбудови шкiл, дитбудинкiв, дошкiльних закладiв, укомплектування їх кадрами. Вiйна продовжувалась. Кадрiв не вистачало. Особливо гостра потреба в педагогiчних кадрах була в сiльськiй мiсцевостi, де мережа ряснiла малокомплектними початковими i семирiчними школами. У багатьох з них не було жодного вчителя, який би мав педагогiчну освiту. Тому вживались конкретнi заходи щодо вiдновлення роботи педагогiчного вузу i училищ, розгортання навчально-методичної дiяльностi iнституту пiдвищення квалiфiкацiї вчителiв. Директором iнституту був призначений А.І. Нагорний. Вiн зразу ж зайнявся комплектуванням закладу фахiвцями. Інститут вiдновив свою роботу в квiтнi 1944 року як обласний методичний кабiнет, який у 1947 роцi був реорганiзований в iнститут пiдвищення квалiфiкацiї вчителiв. Колектив складався всього з 4 методистiв. Тут розпочали роботу Л.Г. Дьяконов, Є.П. Чижова, Н.Г. Задзенюк, С.М. Орлова. Всього в штатi закладу разом з директором i бiблiотекарем налiчувалось 6 осiб. Крiм них, були ще бухгалтер, завгосп, техпрацівниця i опалювач.
У серпнi 1944 року директором iнституту було призначено А.О. Кадисона, вихованця вiдомого радянського педагога А.С. Макаренка. Цей iнiцiативний, енергiйний керiвник квалiфiковано спрямував колектив на пошуки рацiональних форм роботи з пiдвищення фахового i методичного рiвня вчителiв. Перш за все були налагодженi зв’язки з щойно створеними районними i мiськими вiддiлами освiти i педагогiчними кабiнетами, спiльно з ними здiйснювались заходи щодо охоплення вчителiв рiзними формами методичної роботи. За вимогою партiйних органiв та пiд їх постiйним контролем в усiх освiтянських закладах i установах дiяли гуртки з вивчення iсторiї Комунiстичної партiї, праць основоположникiв марксизму-ленiнiзму. Ця робота, забираючи багато часу, мало що давала вчителям, а скорiше вiдволiкала їх вiд оволодiння знаннями з фаху, педагогiки i психологiї. Стан забезпечення шкiл педагогiчними кадрами в повоєннi роки був критичним. Педагогiчнi навчальнi заклади поступово вiдновлювали свою роботу, але значна частина студентiв не повернулось з фронтових дорiг, а набранi першокурсники мали стати за вчительськi столи лише через 3-4 роки. Обласний методичний кабiнет в 1946 роцi поповнився всього двома працiвниками: завiдуючою навчально-методичним кабiнетом математики i фiзики А.П. Бандурянською, завiдуючим кабiнетом вiйськово-фiзкультурноi роботи А.А.Риженком. У зв’язку з виїздом iз Кiровограда А.О. Кадисона у листопадi 1946 року директором було призначено Є.П. Чижову, яка одна з перших на Кiровоградщинi була удостоєна звання “Заслужений вчитель УРСР”. Ця вже немолода жiнка мала великий досвiд педагогiчної роботи i досить квалiфiковано керувала колективом, допомагаючи працiвникам оволодiвати рiзноманiтними формами i методами iндивiдуальної i колективної роботи з учителями по пiдвищенню їх фахового рiвня. І все ж обмежений склад колективу не мiг навiть при всьому бажаннi забезпечити в наявних умовах якiсну допомогу вчителям та iншим освiтянським працiвникам у ростi їхньої квалiфiкацiї. Не маючи свого примiщення, необхiдної навчально-матерiальної бази, малочисельний склад працiвникiв, iнститут мав можливість охопити навчанням на курсах протягом року незначну кiлькiсть слухачiв: 300-400 вчителiв при загальнiй кiлькостi понад 10 тисяч. Працiвники ряду категорiй, зокрема, вчителi хiмiї, географiї, iноземних мов, заступники директорiв шкiл взагалi не запрошувались на курси.
Заняття курсiв проводились переважно під час лiтнiх канiкул. Викладання на курсах, як i ранiше, вели спецiалiсти педагогiчного iнституту, педучилищ, методисти iнституту ПКУ, лектори вiддiлу пропаганди обкому партiї, а також запрошенi найбiльш досвiдченi вчителi шкiл м. Кiровограда i областi, зокрема Л.Г. Дьяконов, М.М. Волчанський, Є.П. Чижова, С.М. Орлова, Ф.Г. Осєтров, П.Д. Єрьомiн, З.М. Козлiтiна та iншi. Ефективнiсть викладання на курсах, лекцiй на семiнарах не завжди була високою через вiдсутнiсть наочних посiбникiв i обладнання, а iнколи i недостатнiй рiвень квалiфiкацiї окремих лекторiв.
У центрi уваги колективу були питання органiзацiї ефективної методичної роботи з педагогiчними кадрами. Були створенi на базi середнiх i рiчних шкiл методичнi кущi, до яких “приписувались” порiвняно ближчi малокомплектнi, так званi “дочiрнi” школи. Таких кущiв у районi створювалось 3-4. Тут була можливiсть органiзувати лекцiї, практичнi заняття, проводити вiдкритi уроки, обмiнюватись досвiдом. Але при цьому виникало чимало ускладнень, обумовлених вiдсутнiстю транспорту, необхiднiстю замiни урокiв тощо. Крiм методичних кущiв, у мiстах i районах створювались ще й предметнi, методичнi комiсiї, у якi входили вчителi одного фаху, працювали вони в час районних, мiських вчительських конференцiй – серпневих i сiчневих та осiннiх i весняних канiкул. Значному покращенню роботи з педагогiчними кадрами сприяла органiзацiйна дiяльнiсть районних, мiських педагогiчних кабiнетiв. Завдяки встановленню постiйних зв’язкiв з ними набагато результативнiшою стала i робота навчально-методичних кабiнетiв iнституту ПКУ.
Наприкiнцi 40-х рокiв iнститут i його кабiнети вже мали свiй широкий актив iз числа досвiдчених вчителiв, якi залучались до участi у заходах, що заздалегiдь планувались, а також у пiдготовцi методичних розробок до вивчення певних тем програми, в узагальненнi й поширеннi передового педагогiчного досвiду та iн.
Методистам iнституту ПКУ доводилось часто виїздити в райони i мiста для участi в пiдготовцi та проведеннi традицiйних учительських конференцiй, надання допомоги методистам педагогiчних кабiнетiв у органiзацiї методичної роботи, а також з метою вивчення стану викладання, проведення консультацiй, вивчення досвiду, участi в роботi методичних кущiв, районних, мiських предметних комiсiй тощо.
Дуже часто виїзди вiдбувались для виконання доручень обкому партiї, якi не завжди були пов’язанi з обов’язками методистiв, чи за дорученням облвно з iнспектування шкiл, перевiрки скарг i т. iн. У 1949 роцi iнститут ПКУ вже мав у своєму складi 9 методистiв, i це давало можливiсть дещо розширювати масштаби навчально-методичної дiяльностi закладу, хоча умови для роботи колективу залишались такими ж, як i ранiше: три невеликi кiмнати для методистiв, вiдсутнiсть власних аудиторiй для занять, гуртожитку.
